Життя в «республіках»: важко, але ще потерпимо. БЛОГ журналіста Лариси Лісняк * 
В цілому соціологи роблять висновок, що проблема фізичного виживання в «ДНР-ЛНР» вже не стоїть так гостро, як взимку або навесні.
Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у вересні провів чергове дослідження ситуації на Донбасі з акцентом на непідконтрольні території. Було опитано 2100 респондентів в 30 найбільш нужденних містах. Результати дослідження лягли в основу оновленої інтерактивної гуманітарної карти потреб Донецької і Луганської областей, яку веде Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. КМІС за заявкою штабу проводить такий аналіз з вересня 2014 року, що дозволяє простежити річну динаміку. Загальний висновок обнадійливий - соціальна ситуація в «ДНР» і «ЛНР» до вересня в цілому покращилася, при цьому з'явилися нові нюанси. Розглянемо результати дослідження з доповненнями «погляду зсередини».
поріг терпіння
Спостерігаючи за тим, що відбувається протягом року, фахівців вражає ступінь терпіння людей, наскільки вони можуть витримати позбавлення і вижити в умовах війни. Судячи з динаміки результатів, в соціально-економічному плані жителям «республік» найважче доводилося в грудні 2014 року. І люди вже порівнюють сьогоднішнє становище не з довоєнним періодом, а відштовхуючись від найважчих місяців. Це як стиснули кулак до нестерпного болю і трохи послабили хватку. В цьому плані дійсно можна говорити про позитивні моменти.
З різних причин, але все-таки переселенці поступово повертаються додому. Так, у вересні з 2,3 мільйона жителів аналізованих міст за межами малої батьківщини залишаються приблизно 520 тисяч (23%) дорослого населення. Найбільший відтік припав на першу літню хвилю міграції, тому у вересні минулого року частка тих, хто виїхав становила в цілому 34%.
Як відзначають соціологи КМІС, зараз все менше жителів планують від'їзд з Донбасу. Якщо в грудні 82% опитаних висловлювали чіткий намір залишатися в своїх містах, то в вересні це вже 93%. Знову-таки в грудні частка тих, хто хотів би виїхати, але не може, була 15%, а у вересні - всього 6%.
Судячи з зовнішнім спостереженням, в більшості своїй повертаються сім'ї з дітьми молодше шкільного віку. Так як є нюанси. «Республіки» перейшли на російську програму навчання, з новими підручниками, в перший клас діти йдуть в 7 років (а не в 6, як в Україні) та ін. Батьки школярів вже визначилися, де і в якому форматі їх діти будуть продовжувати отримувати знання . Тому у вересні 2015 кількість дітей в школах «республік» у порівнянні з попередніми роками залишається менше на 20-40% в залежності від міста.
Що стосується в цілому нинішньої ситуації, то її 69% опитаних охарактеризували, як «жити важко, але можна терпіти». Позиція «терпіти наше тяжке становище вже неможливо» за рік знизилася з 38% до 12% (пік тяжкого становища людей припав на грудень 2014 року - 43%).
У вересні поліпшення ситуації в своїх містах відзначили 44% респондентів ( «трохи покращилася» - 37%, «значно покращилася» - 7%), а погіршення - тільки 2%. Соціологи це пов'язують, в першу чергу, з припиненням з кінця серпня масштабних бойових дій. По-друге, в порівнянні з першим півріччям 2015 року налагоджено постачання продуктів харчування та побутових товарів. Але «краще» - не означає «ідеально». 32% опитаних відчувають нестачу продуктів, 26% - базових непродовольчих товарів. Стабільно важкої залишається ситуація з медикаментами: за рік вона практично не змінилася, і брак ліків відзначили 50% респондентів (у грудні 2014 року - 58%).
Все є, купити нема за що
Як показало дослідження КМІС, гострий брак продуктів відзначають, перш за все, жителі «ЛНР»: в Ровеньках вказали потреба в продовольстві 49% опитаних, в Луганську - 42%, в Алчевську - 40%, в Стаханові - 34%. У «ДНР» про найбільш важкому становищі з продуктами заявили жителі смт. Кіровське (39%), міст Горлівка та Зуївка (по 38%), Докучаєвськ і Зугрес (по 30%), Донецьк (28%), Ясинувата (27%), Макіївка, Дебальцеве, Іловайськ і Сніжне (по 26%).
Проте, в містах «ДНР» і «ЛНР» працюють магазини, ринки, найнеобхідніші товари в продажу є. Але через високі ціни, низькі і нестабільних доходів у людей елементарно немає коштів на їх придбання. У зв'язку з цим вони змушені максимально економити, в тому числі і на продовольстві. Так, у вересні 16% опитаних відзначили труднощі в придбанні свіжого м'яса, 10% - молочних продуктів, 10% - круп, а 9% - рослинного масла. Всього ж було проаналізовано потребу в більш 15 видах продуктів аж до овочів і фруктів. Якщо дивитися в розрізі міст, то вже по перших позиціях «рейтингу» зрозуміло, що «недозволеними» є елементарні товари:
Повна картина потреб жителів окремих міст відображена в інтерактивній Гуманітарної мапі Штабу Ріната Ахметова.
Щоб розуміти, у що це виливається в грошовому еквіваленті, звернемося до моніторингу цін «міністерства економрозвитку ДНР». Середні ціни станом на початок жовтня були наступними (для зручності подаємо у гривні):
Торгівля в містах «ДНР» йде в рублях. Враховуючи ж, що «український» обсяг зарплат і пенсій виплачують за курсом 1 гривня - 2 рубля, то таке ж співвідношення ми використовували і при перерахунку вартості продуктів. В цілому рівень цін зараз приблизно в 1,5-2 рази вище, ніж в Україні. І це вже зниження, тому що до літа різниця доходила до 2,5-3 разів.
Хворіти - розкіш
Як підкреслюють соціологи КМІС, ситуація з медикаментами залишається стабільно важким. У великих містах аптечні мережі більш-менш наповнені, і тут основне питання - висока ціна, а ось в невеликих містечках і селищах постачання дуже слабке, тому труднощі в елементарному наявності ліків. Якщо порівнювати саме «республіки», то, як і з продуктами харчування, найбільші проблеми з медпрепаратами відчувають жителі «ЛНР»: в Ровеньках таку потребу відзначили 76% опитаних, в Алчевську - 67%, в Свердловську - 66%, в Луганську - 57 %, в Стаханові - 51%.
У «ДНР» найважче з ліками доводиться жителям Зуевки і Шахтарська (по 62%), Горлівки (52%), смт. Кіровське (51%), решта міста показали менший відсоток потреб: Зугрес, Дебальцеве та Макіївка - по 48%, Докучаєвськ - 47%, Донецьк і Іловайськ - по 45%, Сніжне - 43%, Ясинувата - 41%.
Серед медикаментів основна брак серцевих ліків (30%), препаратів від тиску (24%) і заспокійливих засобів (12%). Це, з одного боку, говорить про те, що у людей загострилися саме серцево-судинні захворювання і стан нервової системи, з іншого - подібні препарати недоступні за ціною. Проблемними залишаються лікарські лінійки при складних захворюваннях (протисудомні і протиастматичні препарати, інсулін і ін.), Які раніше хворі отримували за рахунок державних програм і місцевих бюджетів. Ці ліки не просто самі по собі досить дорогі, але вони часто просто відсутні в продажу. Тут надія у хворих в основному на волонтерів та гуманітарні місії.
Жінки працюють, чоловіки - кашовар
Але щоб вижити навіть при наповнених полицях в магазинах, необхідно мати хоч якийсь дохід. Як показало дослідження КМІС, основними нинішніми сферами зайнятості в «ДНР» і «ЛНР» є торгівля, приватні перевезення, «держслужба», бюджетна сфера та комунальне господарство. Респонденти відзначали часткову роботу промислових підприємств, при цьому з більш низькою оплатою праці в порівнянні з довоєнним часом. Але багато підприємств і шахти все ще не відновили роботу, через що мешканці залишаються без постійного джерела доходів (це особливо актуально для Горлівки).
В цілому рівень безробіття залишається дуже високий, особливо в невеликих містах. Причому ринок працевлаштування придбав свої особливості. Наприклад, на початку дослідження соціологи КМІС висунули гіпотезу, що люди будуть намагатися шукати роботу в інших містах. Однак вона не підтвердилася. В якості основних причин, чому безробітні не намагаються реалізувати себе «на виїзді», респонденти вказували: 1) відсутність родичів або інших зв'язків, які допомогли б закріпитися на новому місці, 2) небажання кидати власне житло, 3) брак коштів на оренду житла, 4) наявність залежних близьких (наприклад, літніх батьків) в місті проживання.
Також серед особливостей фахівці відзначають, що зараз головною вимогою здобувача в «ДНР» і «ЛНР» є не стільки рівень зарплати (це питання не стоїть на першому місці), а саме регулярність і наявність виплат. Тому що часто пропонують вакансії з відстрочкою в оплаті або з заміною грошової форми на матеріальний еквівалент (продукти, послуги, товари та ін.). Ще одна нова тенденція - місце роботи повинно бути максимально близько до місця проживання, що обумовлено рядом причин: економія на проїзді; проблеми з транспортним сполученням; дію комендантської години, до якого людина повинна повернутися додому; близькість до будинку на випадок відновлення бойових дій і ін.
Тимчасові підробітки вже не користуються таким попитом, як раніше, після півторарічного військового конфлікту люди намагаються шукати більш-менш стабільний дохід. У «безробітний» період живуть за рахунок залишків заощаджень, соціальних допомог та пенсій родичів, а також за рахунок гуманітарної допомоги, яку отримують батьки-пенсіонери.
Згідно з дослідженням, в середньому на пошук роботи йде від 3 до 7 місяців в залежності від ситуації в населеному пункті. Переважно вакансії шукають через знайомих, використовують і інші методи, але, як відзначили учасники опитування, вони менш ефективні. Наприклад, в центрах зайнятості пропонують тимчасові види робіт за будівельними спеціальностями, які не всім підходять. Також респонденти відзначали, що через центри зайнятості складно працевлаштуватися через бюрократичні процедури.
Учасники опитування, які недавно знайшли роботу, переважно працевлаштувалися не за фахом, деякі - на менш кваліфіковану роботу. Це, звичайно, проблема, але у них немає іншого вибору. Тому фахівці з вищою освітою погоджуються і на місце вахтера.
Соціологи КМІС констатують, що рівень заробітної плати, яку отримують респонденти, в середньому в два рази нижче, ніж до військового конфлікту, і зараз становить 1,5-2 тисячі гривень в рублевому еквіваленті. Відповідно, існує незадоволеність рівнем зарплати, так як купівельна спроможність різко впала через зростання цін.
Раніше основна частина чоловічого населення Донбасу була зайнята в промислових галузях, де був гідний рівень оплати праці в середньому до 7-10 тисяч гривень. Тому чоловік виступав «добувачем», а жінка була більше зосереджена на веденні домашнього господарства і вихованні дітей. Сьогодні ж розподіл ролей в сім'ї більше залежить від того, хто зміг знайти роботу. І часто, чоловіки тепер ведуть домашнє господарство, а жінки забезпечують дохід, так як їм простіше знайти роботу, наприклад у бюджетній або торговельній сферах. При цьому жінки менш вимогливі і легше погоджуються на менш кваліфіковані вакансії.
В цілому соціологи роблять висновок, що проблема фізичного виживання вже не стоїть так гостро, як взимку або навесні. Частково це пов'язано з тим, що люди в якійсь мірі вже «пристосувалися» до ситуації, шукають способи виживання, а також найбільш нужденні верстви населення отримують соціальні виплати і гуманітарну допомогу. А ще з тим, що за останні півтора року їх «поріг терпіння» став ще вище.
ДЖЕРЕЛО
* Редакція сайту може не поділяти точку зору авторів і не несе відповідальності за авторські матеріали.