Жителі столиці республіки продовжують дізнаватися факти з історії міста. Сьогодні в рамках проекту «Пішки по Усть-Сисольск» відбулася пізнавальна прогулянка по місцях комі-болгарської дружби. Поринути в минуле слухачам допомогли журналіст Ігор Бобраков і історик Ніна Нолкен. 
Палац одружень Сиктивкара, який займає будівлю колишнього Генерального консульства Болгарії, залишився від періоду дружби з болгарами. Фото Марії Шумейко
Тема прогулянки були вибрана не випадково. 3 грудня виповнюється 50 років дружбу між жителями Комі і Болгарії. Почала дружнім відносинам дало радянсько-болгарське угода про спільну заготівлі лісу на території Удорського району Комі АРСР, підписана 3 грудня 1967 року. Цей район був єдиним лесоїзбиточних і володів величезними запасами стиглої і перестиглою деревини.
- Туди з лютого 1968 року і почали приїжджати болгари. Вони влаштувалися в Усогорске, потім відбудували ще й Благоево, Междуреченськ та Верхнемезенск. Їхали сюди за великими грошима. Але неповторність Комі краю утримувала їх тут. Вони переймалися особливою любов'ю до Комі і навіть жартома називали це «Комська синдромом», - розповідає Ігор Бобраков. - Його суть в тому, що в перший рік мрієш скоріше вибратися у відпустку додому, через рік - мрієш скоріше повернутися, а на третій рік роботи вже не розумієш, навіщо їхати кудись з Комі АРСР.
Прогулянка почалася з Палацу одружень. Раніше в цій будівлі знаходилося Генеральне консульство народу Республіки Болгарія в Сиктивкарі. Воно відповідало за життя і діяльність болгар в Радянському Союзі, зокрема в Комі АРСР: видавало візи, надавало необхідну допомогу, налагоджувало культурні зв'язки і проводило прийоми.
Незважаючи на те, що ця дружба все ж була нав'язана вищим керівництвом країни, представники обох сторін були доброзичливими, а радянські люди - відкритими культурі Болгарії.
- Усогорск став Комі Болгарією, своєрідним шматком Європи, куди дозволили безмитно завозити болгарські товари. Тому відрядження в селище була завжди великим щастям. Виїжджали звідти завжди з цілими коробками покупок, які в наших магазинах було практично не знайти, - згадує Ігор Бобраков.
- Навіть приказка така була свого часу: курка не птах, Болгарія не закордон, - з посмішкою говорить Ніна Нолкен.
У 1969 році відкрили Будинок дружби і миру (зараз там розташовується Палац творчості дітей та учнівської молоді Сиктивкара по вулиці Кірова, 46). Головною причиною його створення була необхідність краще знати культуру Болгарії, більше спілкуватися з її жителями. Для цього в Будинку дружби постійно проводили свята і прийоми делегацій.
- Вісім років моєї роботи в Будинку дружби і миру пов'язані з Болгарією. Ми брали фольклорні колективи чудового рівня і з Болгарії, і з Усогорска і Благоево, займалися гастролями, влаштовували фотовиставки. У 1980-і роки на базі Будинку дружби з'явився клуб болгарських сімей, який став майданчиком для їх спілкування, - розповідає Ніна Нолкен.
Представники Комі АРСР - художники, письменники, поети - часто відвідували Ловечскій округ, з яким тісно дружили. Болгарські художники теж часто приїжджали в Комі. Деякі на кілька місяців зупинялися в Усогорске, де надихалися незвичній для них північній природою.
Вплинула комі-болгарська дружба і на театральну культуру. У 1970-ті роки в драматичному театрі ставили оперету «Роза для Красиміри». Режисером-постановником була Ія Бобракова.
Кафе «Дружба» (нинішній ресторан «Спаський») теж став свідком дружби двох народів. Ігор Бобраков згадав, як в 1979 році проходили Дні культури Болгарії, на які приїжджали болгарські співаки.
- Після одного з концертів в цьому кафе проходив банкет. Болгари вийшли прямо на вулицю і почали танцювати хору - національний болгарський танець. Всіх перехожих вони затягували до себе в коло. Люди лякалися, затискалися. Але ніхто не виходив з хороводу, все дружно танцювали, - розповідає журналіст.
Комі-болгарська дружба позначилася на авіасполученні між двома країнами. У 1978 році запустили перший рейс «Кослан-Москва-Софія».
До 1990-м відносини почали затухати. Договір про спільну заготівлі лісу, з якого ці відносини почалися, постійно продовжувався, але не зміг вплинути на події. Екологи стали говорити про загибель лісів в Комі. З 1991 року почалися масові від'їзди болгар. Останній з них відбувся 30 вересня 1994 року.
- Болгари плакали, їхали з особливою тугою. Вони хотіли повернутися. Багато з них залишилися тут, бо вже завели сім'ї. Найбільш неприємним моментом в цій ситуації був конфлікт - Росія і Болгарія пред'явили один одному багатомільйонні претензії. Ми вимагали заплатити за екологічну шкоду, вони - за будівлі та непроданий ліс, - каже Ігор Бобраков.
- Я не згодна, що дружба між нами і Болгарією закінчилася, - додає Ніна Нолкен. - Ми пов'язані з Болгарією і історичними коренями, і вірою. І зараз болгари дуже тепло приймають у себе в країні жителів Комі.