Щорічно сотні оздоровчих дитячих таборів в Білорусі проводять набори енергійних і товариських студентів.
Робота вожатим - один з кращих способів річного заробітку для молоді. Щорічно сотні оздоровчих дитячих таборів в Білорусі проводять набори енергійних і товариських студентів. А для тих, хто хоче і на морі побувати, і заробити, існує можливість поїхати за кордон. Як відрізняються заробітна плата, графік роботи і ступінь відповідальності в білоруських і закордонних таборах, а також наскільки важко влаштуватися вожатим? Ці питання ми поставили молодим людям з досвідом роботи в цій сфері.
Алеся Мешкуть, 21 рік, стаж роботи - місяць в таборі «Зміна» (сел. Сукко близько Анапи):
- Я стала вожатою завдяки організації «Ліга добровільної праці молоді». У ній є педагогічний загін «Реsпубліка», який щороку готує вожатих для роботи в дитячих таборах на узбережжі Чорного моря, в Краснодарському краї. Спочатку потрібно пройти кастинг, де оцінюють твою активність, креативність, інтелект, уміння виходити з стресових ситуацій. Потім слід навчання в школі вожатих, дуже серйозна - у нас навіть були залікові книжки з оцінками. І тільки через півроку я отримала свій загін і стала вожатою Алесей Олегівною.
Ще в школі вожатих тренери нам багато говорили про відповідальність. Але одна справа - теорія, а на практиці просто в один момент у тебе з'являється 20 дітей, і їх турботи і проблеми стають твоїми. Настрій, самопочуття, міцний сон, повноцінне харчування і, головне, безпеку дітей - це потрібно контролювати постійно. Наприклад, кожен день двічі ми ходили на море, де відповідальність виростала в рази. У мене був старший загін, основний вік - 14-16 років, тому потрібно було стежити ще й за їх особистим життям. Коли на кілька днів мені дали малюків 6-7 років, прийшли інші турботи: збирати і видавати під підпис гроші, мобільні телефони, планшети, стежити за збереженням речей. Іноді траплялися складні ситуації. Наприклад, у мене в загоні опинився хлопчик нетрадиційної орієнтації. Довелося справлятися і вирішувати це питання - не без допомоги психолога, щоб він зміг і далі відпочивати в таборі без знущань однолітків. Деякі дітки боялися спати без світла, хтось не хотів виходити на сцену - до кожного ми вчилися знаходити підхід.
Що стосується робочого графіка, то він був 24/7. Вставали о 6-7 ранку, будили дітей, вели на зарядку, на сніданок. Потім слідували розпорядку аж до відбою, який наступав в 10-11 годин вечора. Після цього планерка, іноді нічне чергування. Ночами також іноді доводилося репетирувати творчі номери. За зміну (21 день) було два вихідних.
Ми їхали як волонтерський загін, що передбачає безоплатний працю. Але в кінці зміни нам дали винагороду близько 4-5 тисяч російських рублів. Ними ми оплатили дорогу назад, хоча їхати зовсім не хотілося.
Катерина Калініна, 22 роки, стаж - 3 роки, працювала в таборі «Артек» (Південний берег Криму):
- До «Артеку» я працювала в обласних таборах, і це було нескладно: брали студентів будь-яких вузів, потрібно було тільки пройти співбесіду. Про «Артек» дізналася випадково - побачила на дошці оголошень в університеті, що шукають вожатих, і пішла на навчання. Підготовка була дуже серйозною і довгої, адже робота з дітьми вимагає особливих фізичних і психологічних даних і знань. На вожатих лежала повна відповідальність за підопічних, аж до порятунку життя, якщо, наприклад, сталося б ПП на море. Бувало дуже страшно, але мені пощастило: діти попалися досить адекватні і якихось серйозних подій не траплялося.
На першу зміну я поїхала на волонтерських умовах, тобто проїзд за мій рахунок, табір забезпечував проживання та харчування. Друга і третя зміни вже оплачувалися. Точну заробітну плату не скажу, але проїзд окупився повністю, і за підсумком вийшла цілком прийнятна сума для студента. За зміну належало 4 вихідних, але якщо якийсь день не використовувалася, то за нього давали грошовий бонус.
Анастасія Кухарева, 19 років, стаж - місяць в шкільному таборі Вільнюса:
- Я вирішила стати вожатою в шкільному таборі за кордоном, тому що мені було важливо підтягти знання з мови. На практику в Вільнюс мені допомогли влаштуватися адміністратори моєї кафедри іноземної мови та декан інституту.
У таборі перший час було непросто, але колектив прийняв мене добре, та й діти здалися більш вихованими, ніж в мінських школах. Вік моїх підопічних був від 10 до 12 років. Багато з них добре говорили російською, а деякі не дуже, але все старалися. У таборі працювали в дві зміни: з 8 до 12 і з 12 до 18. Вранці виявилося складніше за все, так як вихователів було мало, і за дітей повністю відповідали вожаті.
Хоча мені сказали, що практика не оплачується, за місяць роботи отримала 250 євро. Як я з'ясувала, литовські студенти приблизно стільки і отримують на підробітки.
Андрій Козирєв, 22 роки, стаж - 4 роки в дитячому оздоровчому таборі ім. Марата Казі (м Річиця):
- Перший раз влаштуватися на роботу було важко, адже цей табір відомий хорошими умовами як відпочинку, так і праці. Так що конкурс на місце вожатого був досить великий. Навіть не знаю, чи пощастило мені чи зіграли роль якісь мої заслуги, але мене вибрали. Далі, як і при звичайному прийомі на роботу, треба було пройти короткий співбесіду і оформити багато всяких документів. Перша зміна видалася найскладнішою: потрібно було себе показати, зарекомендувати як хорошого вожатого. Думаю, що у мене це вийшло, тому що на наступне літо взяли на роботу з відкритими обіймами.
За зміну виходить 15 робочих днів і 6 вихідних. У табір нас привозять на автобусі з міста до 8 ранку, відвозять в 9 вечора, а ночуємо ми вдома. За зміну можна заробити 350-400 з гаком рублів.
Звичайно, в роботі вожатого дуже високий рівень відповідальності - з дітьми ж працюємо. Хочеться, щоб у них від відпочинку залишилися тільки приємні спогади, тому доводиться постійно вирішувати якісь конфлікти, оберігати хлопців від травм, стежити, щоб тепло одягалися, і т.д.
А найголовніше, що я навчився максимально продуктивно вирішувати якісь завдання в мінімальний час в стресовій обстановці.
Віолетта Рапінчук, 22 роки, стаж роботи - 2 роки в таборі «Супутник» (сел. Ждановичі):
- Про наборі вожатих в «Супутник» дізналася з інтернету і вирішила пройти співбесіду. Воно проходило в БДПУ кілька днів, і біля кабінету завжди була велика черга: як виявилося, на одне місце претендували 4 особи. Я дуже хотіла потрапити в педотряд «Ветразь», про який багато чула. Навчання вожатих тривало два місяці, і за цей час БДПУ став моїм другим університетом. Я проводила там весь свій вільний час на тренінгах, зборах, репетиціях. Не всі долає такий темп: багато хто йшов, коли розуміли, що це важка праця і велика відповідальність. У «Супутник» батьки не бояться віддавати своїх дітей, так як саме цей табір славиться рівнем підготовки вожатих.
Що стосується робочого графіка, то можу сказати: це цілодобова робота. Днем проводиш час з дітьми, вночі - готуєшся до виступів і концертів. Нам давали два вихідних дня і одного ранку, щоб виспатися. І, до речі, цього вистачало. Хоч я і втомлювалася фізично, але на емоційному і психологічному рівні була заряджена на сто відсотків.
За 18 днів ми отримували приблизно 450 рублів, але частина відразу витрачали на купівлю реквізиту для свого загону. Оплата нашої праці була дуже гідна, але вожатими стають не заради грошей. Багато залишаються ще на пару днів, щоб допомогти новим хлопцям, і не можуть виїхати ще півзміни. Педотряд став для мене другою сім'єю, у якій одна спільна мета - зробити дітей щасливими. І я весь рік мрію про літо, щоб повернутися в «Супутник».
Як видно з досвіду наших героїв, заробіток вожатого не залежить від того, закордонний це табір або білоруський. Але якщо говорити про графік роботи і покладеної відповідальності, різниця очевидна. У Білорусі режим роботи вожатих нормований і кількість вихідних днів набагато більше, ніж за кордоном. Що стосується обов'язків і відповідальності, то вони всюди однакові. Однак потрібно зазначити, що в оздоровчих таборах у моря з'являється необхідність стежити за поведінкою дітей у воді, що вимагає додаткового навчання і навичок. Незважаючи на всі труднощі, більшість хлопців хочуть повторити досвід роботи вожатими.
Основними джерелами отримання такої роботи служать Ліга добровільної праці молоді і БРСМ , А також оргкомітети вузів країни, причому необов'язково педагогічних.
Фото з архівів Віолетти Рапінчук, Андрія Козирєва та Олесі Мешкуть
Як відрізняються заробітна плата, графік роботи і ступінь відповідальності в білоруських і закордонних таборах, а також наскільки важко влаштуватися вожатим?