Нардепи пропонують на законодавчому рівні регламентувати всі нюанси гарячого водопостачання.
Гаряче водопостачання - одна з найзагадковіших комунальних послуг. Парадоксально, але в українському законодавстві немає ні поняття «виробник гарячої води», жодної процедури формування тарифу на цю послугу. Тому визначити винного у відсутності гарячої води або невідповідність її температури терміну «гаряча» неможливо, хоча рахунки з чималими сумами приходять споживачам регулярно. Виправити це непорозуміння вирішили народні депутати, які запропонували на законодавчому рівні регламентувати всі нюанси надання даної послуги.
Тариф зі знижкою
Масове відключення гарячого водопостачання стало вірною прикметою літнього сезону. З цим благом цивілізації вже розпрощалися жителі Хмельницького, Рівного, Полтави, багатьох населених пунктів Київської та інших областей.
Судячи з досвіду минулих років, подача гарячої води там буде відновлено лише восени. В інших містах і селищах країни проходять профілактичні відключення гарячої води за графіком, необхідні для проведення гідравлічних випробувань тепломереж.
Але замість належних однієї-двох тижнів вони часто затягуються на місяці, що пояснюють те обмеженням подачі газу, то проривами трубопроводів, то іншими причинами.
Схоже, така ситуація порядком набридла не тільки звичайним українцям, а й народним обранцям. Минулого тижня у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №2244а «Про гарячу воду і гарячому водопостачанні», автори якого (депутати від «Батьківщини» Дмитро Андрієвський та Геннадій Зубко, а також «регіонал» Володимир Вечерко) вирішили регламентувати деякі нюанси надання цієї послуги і захистити споживачів від свавілля постачальників.
По-перше, в документі вказані випадки, при яких можливе відключення гарячого водопостачання.
До них віднесені: аварії в системах гарячого водо- і теплопостачання, водопровідних і каналізаційних мережах; заборгованість споживачів за послуги з гарячого водопостачання; істотне погіршення якості води, в тому числі в джерелах питного водопостачання; проведення планових профілактичних і ремонтних робіт тощо.
Причому через планових ремонтів гарячу воду можна відключати не більше ніж на 10 робочих днів протягом року і тільки з 8.00 до 19.00.
По-друге, народні обранці вирішили уточнити, яку воду слід вважати гарячої. Зараз, згідно з постановою Кабміну №630 «Про затвердження Правил надання послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення», нормативна температура гарячої води становить не менше 50 градусів Цельсія.
Депутати пропонують її трохи «підігріти»: згідно із законопроектом, вода буде вважатися «гарячої», якщо її температура не нижче 55 градусів Цельсія. За кожні три градуси відхилення від цієї норми розмір плати за гарячу воду повинен знижуватися на 5% від встановленого тарифу.
За кожну годину поставки води, температура якої нижче 40 градусів Цельсія, оплата повинна здійснюватися за тарифом, встановленим для холодної води.
Теорія та практика
Треба сказати, що зараз також діє положення про перерахунок за надання неякісних комунальних послуг. Однак на практиці належну компенсацію отримати неможливо.
Навчити комунальників розраховувати вартість послуги в залежності від її якості буквально перед відходом у відставку вирішив Кабмін Юлії Тимошенко. На одному з останніх засідань їм був затверджений Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг централізованого опалення, холодного і гарячого водопостачання і водовідведення в разі ненадання їх або надання в неповному обсязі і зниження якості.
Зокрема, при температурі гарячої води від 45 до 49 градусів оплачується 90% встановленого тарифу, а вода, нагріта від 40 до 44 градусів, коштує не більше 70% «гарячої» ціни. Якщо температура води нижче 40 градусів Цельсія, то платити за неї слід як за холодну.
Є і ще один важливий нюанс: температура води визначається через дві хвилини після відкриття крана. Тобто зовсім не обов'язково зливати в каналізацію сотні літрів води, чекаючи, поки вона потеплішає, а потім платити за неякісну послугу за повним тарифом.
Теоретично отримати знижку за неякісну послугу досить просто. Для цього необхідно викликати комунальників, з їх допомогою зафіксувати температуру води, скласти акт-претензію і подати заявку на перерахунок цін.
Однак на практиці все набагато складніше. Перш за все слід простежити, щоб комунальники зареєстрували скаргу в спеціальному журналі (для цього потрібно поцікавитися, хто саме прийняв вашу заявку, дізнатися її реєстраційний номер).
«Заявку цілком можуть розглядати кілька днів, а на той час в кранах вже з'явиться гаряча вода. Але навіть якщо час заміру обумовлено і призначено, комунальники можуть не прийти, пославшись на інші невідкладні справи », - каже директор Інституту міста Олександр Сергієнко.
Довести, що з «червоного» крана ще пару годин тому текла холодна вода, практично неможливо, оскільки в Україні немає ніяких альтернативних організацій, які можуть оцінити якість комунальних послуг. Альтернативну процедуру контролю, здатну змусити комунальників платити компенсації, не запропонували і автори законопроекту.
Тому його норми, що стосуються відповідальності за якість послуги, схоже, залишаться нездійсненними.
До негативних моментів запропонованого документа можна віднести норму про те, що виробник отримає законну можливість відключати боржників від гарячого водопостачання через три дні після письмового попередження.
«Існує ризик, що підприємства будуть зловживати цим правом, відключаючи споживачів від гарячого водопостачання при відсутності підтвердженої судом заборгованості», - зазначає старший партнер адвокатської компанії «Кравець та Партнери» Ростислав Кравець.
А ось визначення виробника товару під назвою «гаряча вода» - норма позитивна. Зараз підігрів води здійснюється в теплових пунктах, де «зустрічаються» трубопроводи, по яких транспортується теплова енергія, і водопровідні мережі, за якими постачається холодна вода.
У кожному регіоні виробник гарячої води, як правило, призначається органами місцевого самоврядування по неформальним домовленостям між водоканалами і енергогенеруючими компаніями. Але не завжди вдається досягти консенсусу в цьому питанні. Наприклад, в столиці досі невідомо, хто відповідає за гарячу воду, - брати на себе відповідальність за якість і вартість не поспішають ні «Київенерго», ні «Київводоканал», ні КМДА.
«Відсутність юридично визнаного виробника гарячої води в столиці призводить до різних проблем, що стосуються оплати за використані ресурси», - констатують в ПАТ «АК« Київводоканал ». Городяни платять за послуги централізованого гарячого водопостачання за рахунками КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр».
Потім ГІОЦ ділить ці гроші: одна частина (за теплову енергію) направляється «Київенерго», друга (за холодну воду) йде «Київводоканалу». Виходить, що з крана тече гаряча вода, у якій два «співавтора».
Комунальні монополісти запевняють, що з радістю взяли б на себе нелегку ношу персональної відповідальності, але, оскільки в українському законодавстві відсутнє поняття «виробник гарячої води», вони не можуть цього зробити.
Автори законопроекту «Про гарячу воду і гарячому водопостачанні» пропонують вирішити цю проблему дуже просто. Виробником буде вважатися підприємство або організація, на балансі якої знаходяться центральні та індивідуальні теплові пункти, бойлери, котельні і т. П.
Якщо «головним» буде водоканал, то він стане купувати теплову енергію у її постачальника. В іншому випадку енергетикам доведеться купувати холодну воду. Потім готовий товар під назвою «гаряча вода» буде продаватися споживачам. У разі масових скарг з їхнього боку влади принаймні знатимуть, кому пред'являти претензії.
Олена Доспєховим, « Деловая столица «